Tiêu đề Лекція 5. Основні джерела та аргументи на користь обов’язкової вакцинації.pdf ✅

Тема 5: Основні джерела та аргументи на користь обов’язкової вакцинації План: 1. Основні законодавчі акти, що регулюють обов'язкову вакцинацію Україні; 2. Права громадян, які можуть обмежуватися у зв'язку з обов'язковою вакцинацією та як це регулюється законодавством; 3. Роль державних установ у забезпеченні обов'язкової вакцинації населення; 4. Забезпечення правоохоронними органами дотримання законодавства щодо обов'язкової вакцинації; 5. Міжнародні зобов'язання, які впливають на національну політику щодо обов'язкової вакцинації. 1. Основні законодавчі акти, що регулюють обов'язкову вакцинацію Україні. Регулювання цього питання здійснюється через низку законодавчих та підзаконних актів, які визначають порядок проведення вакцинації, відповідальність громадян та медичних працівників, а також заходи з контролю за виконанням вакцинаційних програм. До основних законодавчих актів відносяться: 1) Конституція України, яка є основним законом держави і закладає фундаментальні принципи, на яких базується вся система законодавства. В ст. 49 Конституції України закріплено право кожного на охорону здоров’я та медичну допомогу. Це положення створює основу для правового регулювання заходів з профілактики захворювань, включаючи обов’язкову вакцинацію; 2) Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», що є одним із ключових нормативних актів, що регулює питання вакцинації, є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (2000 р.). В ст. 10 цього закону передбачено, що держава гарантує проведення профілактичних щеплень
з метою попередження інфекційних захворювань. Цей закон також визначає обов'язок громадян проходити вакцинацію відповідно до календаря щеплень; 3) Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», цей закон є фундаментом для всього медичного законодавства України. Ст. 27 закону передбачає, що обов'язкові профілактичні щеплення здійснюються з метою попередження виникнення та розповсюдження інфекційних хвороб і є обов'язковими для громадян України; 4) Накази Міністерства охорони здоров’я України, що регламентують практичні аспекти проведення вакцинації. Наприклад, Наказ МОЗ No595 від 16 вересня 2011 року «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні» встановлює детальні правила проведення вакцинації, включаючи календар щеплень, вимоги до медичних закладів та працівників, а також форми звітності та контролю; 5) Постанови Кабінету Міністрів України, які конкретизують та уточнюють положення законів. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України No560 від 22 серпня 2011 року «Про затвердження Положення про порядок проведення профілактичних щеплень» визначає основні положення та процедури щодо проведення вакцинації на державному рівні. Основу нормативно-правової бази, за порушення законодавства у сфері обов’язкової вакцинації передбачена: 1) Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП), що передбачає адміністративну відповідальність за порушення санітарно- гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, включаючи вимоги щодо обов'язкової вакцинації. Ст. 44 цього кодексу встановлює штрафи для осіб, що ухиляються від обов'язкових щеплень або порушують правила їх проведення; 2) Кримінальним кодексом України, згідно якого передбачають кримінальну відповідальність за поширення інфекційних захворювань через недотримання вимог щодо обов'язкової вакцинації. Наприклад, ст. 325 «Порушення правил боротьби з епідеміями» передбачає кримінальну відповідальність за дії, що спричинили або могли спричинити поширення інфекційних хвороб.
2. Права громадян, які можуть обмежуватися у зв'язку з обов'язковою вакцинацією та як це регулюється законодавством. Обмеження, що випливають з даного питання мають чітке правове регулювання, яке базується на положеннях Конституції України, законів та підзаконних актів. Важливо розуміти, які саме права можуть бути обмежені, яким чином це регулюється законодавством та які юридичні механізми забезпечують баланс між інтересами суспільства та індивідуальними правами. До прав громадян, що можуть обмежуватися можна віднести: 1) Право на свободу пересування та вибір місця проживання. Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожен, хто на законних підставах перебуває на території України, має право вільно пересуватися, обирати місце проживання, залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених законом. У випадку невиконання вимог щодо обов'язкової вакцинації, громадяни можуть зіткнутися з обмеженнями на відвідування певних місць або виїзд за кордон; 2) Право на освіту. Відповідно до ст. 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Однак, у разі відмови від обов'язкової вакцинації, діти можуть бути обмежені в праві відвідувати освітні заклади. Це положення закріплено у Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб», де передбачено, що відсутність щеплень може бути підставою для тимчасової відмови в прийомі дітей до навчальних закладів під час епідемічного неблагополуччя; 3) Право на працю. Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однак, відповідно до законів України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про охорону праці», працівники певних професій (медичні працівники, вчителі, працівники громадського харчування тощо) можуть бути зобов'язані пройти обов'язкову вакцинацію для продовження професійної діяльності в іншому випадку передбачатиметься обмеження прав на працю.
Стосовно питання законодавчого регулювання обмеження прав, то до цього переліку ми можемо віднести наступне: 1) Конституцію України, що закріплює фундаментальні права і свободи людини, а також передбачає можливість їх обмеження в певних випадках. Ст. 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Одним із таких випадків є забезпечення громадського здоров'я та безпеки; 2) Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», який передбачає правові основи для обмеження певних прав громадян у зв'язку з обов'язковою вакцинацією. Зокрема, ст. 15 цього закону передбачає, що в разі відсутності щеплень, громадяни можуть бути обмежені в доступі до певних послуг та прав (наприклад, освіта, праця), особливо в умовах епідемії; 3) Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», також регулює питання, пов'язані з обов'язковою вакцинацією та можливими обмеженнями прав громадян. Відповідно до ст. 7 цього Закону, органи виконавчої влади мають право запроваджувати обмежувальні заходи з метою попередження поширення інфекційних захворювань, включаючи обов'язкову вакцинацію; 4) Накази та постанови Міністерства охорони здоров'я України, визначають конкретні процедури та умови проведення обов'язкової вакцинації, а також передбачають можливі обмеження для осіб, які не пройшли вакцинацію. Наприклад, Наказ МОЗ No595 від 16 вересня 2011 року «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні» передбачає вимоги до вакцинації дітей перед відвідуванням навчальних закладів. Враховуючи вищенаведене, громадяни мають право використовувати юридичні механізми захисту своїх порушених прав, до таких механізмів можна віднести наступні: 1) право на оскарження. Надається право оскаржити рішення про обмеження їх прав у зв'язку з відсутністю обов'язкової вакцинації. Це можна