Tiêu đề Лекція 7. Втручання до прав людини. Тест на пропорційність державного втручання.pdf ✅

Тема 7: Втручання до прав людини. Тест на пропорційність державного втручання План: 1. Критерії визначення пропорційності втручання державних органів у права людини та які правові основи для цього; 2. Забезпечення державою балансу між захистом прав людини та необхідністю втручання для підтримки громадського порядку; 3. Втручання правоохоронних органів у права людини, і які механізми контролю за їхньою діяльністю існують; 4. Міжнародні стандарти, що регулюють питання пропорційності втручання державних органів у права людини; 5. Наслідки для державних установ, які можуть виникнути у випадку невідповідності державного втручання. 1. Критерії визначення пропорційності втручання державних органів у права людини та які правові основи для цього. Критерії пропорційності втручання державних органів у права людини можуть бути розділені на кілька основних аспектів: 1) законність: втручання повинно здійснюватися виключно на підставі закону, який має бути чітким, передбачуваним та загальнодоступним; 2) легітимна мета: втручання повинно мати чітко визначену легітимну мету, таку як захист національної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моралі, або захист прав і свобод інших людей; 3) необхідність: втручання повинно бути необхідним для досягнення поставленої мети, яке означає, що не повинно бути менш обтяжливих засобів для досягнення тієї ж мети; 4) пропорційність: заходи, які вживаються, повинні бути пропорційними до досягнутої мети, тобто збалансованими та не надмірними; 5) контроль та відповідальність: державні органи, які здійснюють втручання, повинні підпадати під відповідний контроль (включаючи і судовий та
можливість звернення до суду для захисту своїх прав) і нести відповідальність за свої дії. Для ілюстрації практичного застосування критеріїв пропорційності можна навести приклад з практики Конституційного Суду. У рішенні щодо конституційності окремих положень Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність», де Суд зазначив, що втручання у право на приватність повинно бути чітко обмеженим метою запобігання злочинам та повинно здійснюватися відповідно до закону та принципу пропорційності. Основною метою таких критеріїв – є забезпечення балансу між необхідністю захисту суспільних інтересів та дотриманням прав людини. У цьому контексті важливу роль відіграють: Міжнародні стандарти – визначають питання пропорційності втручання державних органів у права людини закріплені у таких документах, як Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП) та Європейська конвенція з прав людини; Конституційні положення – регулюють втручання у права людини визначені в ст. 64 Конституції України зазначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених Конституцією. Також, ст. 68 зобов’язує кожного неухильно дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; Інші законодавчі акти – деталізують положення Конституції і встановлюють конкретні умови та процедури для втручання державних органів у права людини. До них відносять Закон України «Про національну безпеку України» (де вказано, що втручання у права людини можливе лише за наявності загрози національній безпеці та у межах, встановлених законом), та Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» (який передбачає, що оперативно-розшукові заходи можуть здійснюватися лише у випадках, передбачених законодавством, та за наявності достатніх підстав вважати, що особа готує або вчиняє злочин).
2. Забезпечення державою балансу між захистом прав людини та необхідністю втручання для підтримки громадського порядку. Питання, що стосуються забезпечення балансу між захистом прав людини та необхідністю втручання до них регулюються: 1) Конституцією України, що є основним правовим документом держави, та відповідно до ст. 3 визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, до ст. 29 гарантує право кожного на свободу та особисту недоторканність. Все вищевказане підкріплюється ст. 8, яка зазначає, що Конституція має найвищу юридичну силу; 2) основними законодавчими актами, що регулюють питання втручання держави у права людини з метою підтримання громадського порядку, окрім деяких згаданих вище законів, є: - Закон України «Про Національну поліцію»: визначає правові засади організації і діяльності НПУ, її завдання та функції, а також де зазначено, що поліція має право втручатися у права людини з метою запобігання злочинам, підтримання громадського порядку та безпеки; - Закон України «Про боротьбу з тероризмом»: визначає правові та організаційні основи боротьби з тероризмом передбачаючи, що втручання у права людини допускається для запобігання терористичним актам та мінімізації їх наслідків; 3) практичні аспекти забезпечення балансу між захистом прав людини та необхідністю втручання для підтримки громадського порядку включають кілька ключових аспектів: - судовий контроль: суди відіграють важливу роль у забезпеченні балансу, здійснюючи контроль за законністю та обґрунтованістю втручання державних органів у права людини (наприклад, ухвали судів про дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів або обшуків, що повинні бути обґрунтованими та відповідати законодавству);
- парламентський контроль: парламент здійснює контроль за діяльністю правоохоронних органів через відповідні комітети та спеціальні комісії, що забезпечує прозорість і підзвітність діяльності правоохоронних органів; - громадський контроль: правозахисні організації та засоби масової інформації, які здійснюють моніторинг діяльності державних органів та привертають увагу до випадків порушення прав людини; - омбудсмен: уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює контроль за дотриманням прав людини у діяльності правоохоронних органів, має право проводити перевірки та вимагати інформацію. 3. Втручання правоохоронних органів у права людини, і які механізми контролю за їхньою діяльністю існують. Втручання правоохоронних органів у права людини регулюється низкою законодавчих і підзаконних актів, які визначають межі та умови такого втручання, зокрема це: 1) Конституція України, яка в ст. 30 гарантує недоторканність житла, передбачаючи, що обшук чи огляд житла можливий лише на підставі вмотивованого рішення суду. Та ст. 31, яка передбачає таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, обмеження яких допускається лише за рішенням суду; 2) Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК), який визначає процедури проведення обшуків, затримань, застосування негласних слідчих (розшукових) дій, яке можливе лише за рішенням суду (ст. 246 КПК), що впливають на права людини; 3) Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» відповідно до ст. 9 цього Закону, регламентується порядок здійснення оперативно- розшукових заходів, таких як спостереження, прослуховування, контроль за кореспонденцією; 4) Закон України «Про Національну поліцію», який встановлює правові основи діяльності поліції, її завдання та права, включаючи застосування заходів